Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 911/2943/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Нєсвєтової Н.М., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А2167 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року у справі № 911/2943/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Військової частини А2167 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 99 987,48 грн. у зв'язку з порушенням зобов'язання з оплати за одержаний товар на підставі договору від 22.11.2012 року № 64, право вимоги якої передано за договором відступлення права вимоги від 19.03.2013 року № 24.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.09.2015 року (суддя Горбасенко П.В.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 99 987,48 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року (судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 22.11.2012 року між ФОП ОСОБА_5 (постачальник) та Військовою частиною А2167 (замовник) укладено договір № 64, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність замовника товар, а замовник - забезпечити оплату та вчасне приймання товару на умовах договору у кількості, у строк і за цінами згідно з специфікацією.

Відповідно до п. 4.2 договору сума договору складає 99 987,48 грн.

Розрахунок за товар здійснюється з відтермінуванням платежу на 10 календарних днів з дня фактичного отримання замовником та належним чином оформлених документів постачальника: видаткова накладна; акт приймального контролю військового представника Міністерства оборони України; акт приймання товару за кількістю (асортиментом); рахунок-фактура (п. 4.4. договору).

Згідно з п. 4.5 договору платіжні зобов'язання замовника виникають за умови наявності бюджетного призначення і тільки при фактичному надходженні коштів на казначейський рахунок замовника.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 року (п. 9.3. договору).

Пунктами 8.1 - 8.3 договору передбачено, що сторони зобов'язуються не передавати окремо прав та обов'язків, як і всього договору в цілому третім особам без досягнення попередньої згоди на це іншої сторони. Вищезгадана попередня згода на уступку договору повинна бути оформлена у письмовому вигляді. Правонаступник сторони договору безпосередньо приймає на себе всі права і обов'язки за договором.

На виконання умов договору поставки постачальником було поставлено замовнику товар на суму 99 987,48 грн., що підтверджується видатковою накладною від 21.12.2012 року № 8.

Відповідач борг за поставлений товар за видатковою накладною від 21.12.2012 року № 8 згідно з договором поставки ФОП ОСОБА_5 не сплатив, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 08.01.2013 року, підписаним та скріпленим печатками постачальника та замовника, за змістом якого заборгованість Військової частини А2167 перед ФОП ОСОБА_5 станом на 01.01.2013 року склала 99 987,48 грн.

До матеріалів справи також долучено копію договору про відступлення права вимоги від 19.03.2013 року № 24, сторонами якого є ФОП ОСОБА_5 (первісний кредитор), ФОП ОСОБА_4 (новий кредитор) та Військова частина А2167 (боржник), за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги на умовах, які існують на момент укладення цього договору, за договором поставки від 22.11.2012 року № 64, укладеним між первісним кредитором (який згідно з договором поставки є постачальником) та боржником (який згідно з договором поставки є замовником).

На момент укладання договору відступлення права вимоги заборгованість боржника (замовника) перед первісним кредитором (постачальником) складає 99 987,48 грн. (п. 1.2. договору).

Вказаний договір підписаний з боку ФОП ОСОБА_5 (первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_4.

ФОП ОСОБА_5 передав позивачу договір від 21.12.2012 року № 64, видаткову накладну від 21.12.2012 року № 8 за актом прийому-передачі від 19.03.2013 року, підписаним та скріпленим печатками ФОП ОСОБА_5 і ФОП ОСОБА_4

Позивач звернувся до відповідача з повідомленням про відступлення права вимоги від 25.04.2013 року № 16, в якому повідомив про укладення договору відступлення права вимоги від 19.03.2013 року № 24 та перехід до позивача права вимоги з відповідача кредиторської заборгованості за отриманий товар в сумі 99 987,48 грн. на умовах, які встановлені договором поставки від 22.11.2012 року № 64.

За копією свідоцтва про смерть від 26.03.2013 року ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Предметом даного судового розгляду є вимоги нового кредитора до боржника про стягнення заборгованості з оплати товару на підставі договору поставки.

Висновок судів обох інстанцій про задоволення позову про стягнення заборгованості обґрунтовано доведеністю обставин порушення відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором поставки, та наявністю у позивача права вимоги цієї заборгованості на підставі договору відступлення права вимоги.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

За вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Крім того, за ч.ч. 1, 8 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Однак, суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про те, що до позивача перейшло право вимагати від відповідача оплату заборгованості за договором поставки на підставі договору відступлення права вимоги від 19.03.2013 року № 24, не звернули увагу, що вказаний договір містить ознаки трьохстороннього правочину, оскільки його сторонами є ФОП ОСОБА_5 (первісний кредитор), ФОП ОСОБА_4 (новий кредитор) та Військова частина А2167 (боржник), проте з боку боржника відсутній підпис уповноваженої особи. Інших екземплярів договору відступлення права вимоги від 19.03.2013 року № 24 матеріали справи не містять.

При цьому, суди обох інстанцій не врахували вимог наведених норм матеріального права та не дослідили обставин дотримання сторонами письмової форми правочину і не з'ясували чи можна вважати договір не підписаний однією з сторін укладеним, тобто таким, що відбувся.

До того ж, господарським судам першої та апеляційної інстанцій слід було мати на увазі правову позицію, наведену в постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 року у справі № 910/6098/14, про необхідність узгодження з боржником відступлення права вимоги, обов'язковість якого передбачена правочином, право вимоги за яким передається новому кредитору.

Отже, суди попередніх інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України не дослідили в судовому процесі повно і об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності, та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А2167 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року та рішення господарського суду Київської області від 04.09.2015 року скасувати, і справу № 911/2943/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Н.Нєсвєтова

М.Черкащенко